В селі Берегомет народився і закінчив Берегометську школу Григорій Купчанко - етнограф і фольклорист, діяч москвофільського руху на буковині, дуже відома на той час людина.
Ось як він описує тогочасні способи румунізаії в своїй газеті "Русская Правда" 1890 р.. "В моєму рідному селі Берегомет над Прутом, ми малі хлопці ледве умівши читати по руски і говорити, мусили вже від першого класу народної школи вчитися по волоськи читати, писати і говорити. Першим учителем в нашій новооснованій школі був родовитий православний чоловік Володимир Щербатовський, але цей родовитий український і досить освічений чоловік називав нас і себе "румунами", а нашу віру "румунською". До науки румунської мови він нас так заохотив, що ми навіть у вільні дні ходили на румунську науку до одного мужика в нашім селі, який служив довгий час в Молдавії і навчився там говорити по румунськи. За румунську науку ми носили нашому мужицькому учителю крадьки яйця, кури.
Що почалося в сільських школах, то ще завзятіше продовжувалось в сільських школах. В православній головній народній школі в Чернівцях нашим вчителем волоської мови був Микола Ієремієвич, але цей руський чоловік не знав і десяти слів сказати по руски. Але за те цей руский чоловік знав по волоски і так старався про те, щоб ми рускі ученики знали добре по волоски, що підіймав нас за вуха догори, котрий не вмів по волоски. Директор школи був теж русин, родовитий поміщик Василь Іласієвич, алне не уважаючи свій руский рід, цей православний священник був таким самим завзятим волохом як і сьогодні. Тож не дивно, що із під тодішнього директорства виходили і поступали в вищі школи багато руських перкиньчиків.
Таким перекиньчиком вступив в латинську школу у 1862 році і я. В латинській школі вольно було ходити або на руску або на волоску науку. Хоча я був тоді уже зволощений, та все ж почав ходити попри волоську і на руску науку. Але мої зволощені рускі, а також волоскі шкільні товариші почали сміятися, що я пристав до уніятів і вчуся бойківської мови. Насмішки подіяли на мене так, що я вступив в четверту клясу, зовсім перестав учитися по руски і ходив лиш на волоскі науки. І релігійний закон я вчив на мові волоскі. Нашим тогочасним учителем був родовитий руский православний священник Михайло Калиновський, але із любові до волоського народу цей родовитий руский зовсім пристав до волохів і перевернув своє чисто руске назвиско на нібито волоске Calinescu. Ми руські перекиньчики страшно калічили волоські слова і мало що розуміли з того, що відповідали нашим вчителям волоської мови і Закона Божого. Але не зважаючи на це наші вчителі В,М, і З,Б, давали нам найкращі оцінки з цих двох предметів і заохочували таким способом до дальшого волощення самих себе.
Моєму зволощенню настав несподівано кінец і то ще в тому році, в котрому я зрікся був своєї рідної мови і пристав до волоскої.
Коли я у 1848 році вступив в 3 клас латинської школи, нашим учителем природничої науки став молодий учитель, якого перевели із станіславської школи, і одного разу він підійшов до мене з таким словами:"Як я чую ви зреклися своєї рідної материної мови і пристали до чужої Вам волоскої мови. Се не хорошо з вашої сторони. Ваш отець Русин, ваша мама Руска, ваші брати рускі а ви стали волохом. До чого це доведе? До того що ви колись станете ворогувати і виступати проти вашого народу, проти того народу, який сьогодні такий бідний, такий нужденний.. Пам'ятайте що писав руский стихотворець Т.Шевченко
"Учіться брати мої
Думайте, читайте
І чужого научайтесь
І свого не цурайтесь..."
Вислухавши ці слова мого доброго вчителя і благотворця я стояв як громом вбитий. В 4 класі я перейшов з лекцій волоскої мови на лекції рускої мови."
Збирав етнографічний матеріал і фольклор, друкував їх у різних виданнях, зокрема в Записках Юго-Западного Отделения Императорского Русского Географического Общества", в своїх газетах "Русская Правда", "Просвещение".
Перебуваючи у Відні, де знаходилось видавництво його газет, надрукував ряд книг з етнографії українського населення Буковини, прилучав до цього інших, зокрема вчительку і письменницю Євгенію Ярошинську.
Автор цієї статті мав змогу бачити у Львівській Науковій бібліотеці ім. Василя Стефаника (відділ рідкісних книг) "Записки Юго-Восточного...", де вміщені народні пісні жителів сіл Берегомет і Реваківці. Берегометські парубки кепкують з реваківських дівчат, що ті неграмотні, так як у Реваківцях не має школи. Там же були численні співанки.
Співанка "Лях, Руснак і Мазур"
Породила шевця вівця
А ляха кобила
А Руснака неборака
Мамка чорнобрива.
Породила шевця вівця
А ляха кобила
А мазура свиня бура
Негідного сина.
Співанка "Татари, турки, волохи"
...Під тим дубком ставочок,
На тім ставку шиночок
А в тім шинку шинкарка
Мала вона три дочці.
Одну дала до татар
Та дала їй весь товар.
Другу дала до турок
Та дала ій сто курок.
Третю дала до волох
Та й дала їй сито блох.
Що почалося в сільських школах, то ще завзятіше продовжувалось в сільських школах. В православній головній народній школі в Чернівцях нашим вчителем волоської мови був Микола Ієремієвич, але цей руський чоловік не знав і десяти слів сказати по руски. Але за те цей руский чоловік знав по волоски і так старався про те, щоб ми рускі ученики знали добре по волоски, що підіймав нас за вуха догори, котрий не вмів по волоски. Директор школи був теж русин, родовитий поміщик Василь Іласієвич, алне не уважаючи свій руский рід, цей православний священник був таким самим завзятим волохом як і сьогодні. Тож не дивно, що із під тодішнього директорства виходили і поступали в вищі школи багато руських перкиньчиків.
Таким перекиньчиком вступив в латинську школу у 1862 році і я. В латинській школі вольно було ходити або на руску або на волоску науку. Хоча я був тоді уже зволощений, та все ж почав ходити попри волоську і на руску науку. Але мої зволощені рускі, а також волоскі шкільні товариші почали сміятися, що я пристав до уніятів і вчуся бойківської мови. Насмішки подіяли на мене так, що я вступив в четверту клясу, зовсім перестав учитися по руски і ходив лиш на волоскі науки. І релігійний закон я вчив на мові волоскі. Нашим тогочасним учителем був родовитий руский православний священник Михайло Калиновський, але із любові до волоського народу цей родовитий руский зовсім пристав до волохів і перевернув своє чисто руске назвиско на нібито волоске Calinescu. Ми руські перекиньчики страшно калічили волоські слова і мало що розуміли з того, що відповідали нашим вчителям волоської мови і Закона Божого. Але не зважаючи на це наші вчителі В,М, і З,Б, давали нам найкращі оцінки з цих двох предметів і заохочували таким способом до дальшого волощення самих себе.
Моєму зволощенню настав несподівано кінец і то ще в тому році, в котрому я зрікся був своєї рідної мови і пристав до волоскої.
Коли я у 1848 році вступив в 3 клас латинської школи, нашим учителем природничої науки став молодий учитель, якого перевели із станіславської школи, і одного разу він підійшов до мене з таким словами:"Як я чую ви зреклися своєї рідної материної мови і пристали до чужої Вам волоскої мови. Се не хорошо з вашої сторони. Ваш отець Русин, ваша мама Руска, ваші брати рускі а ви стали волохом. До чого це доведе? До того що ви колись станете ворогувати і виступати проти вашого народу, проти того народу, який сьогодні такий бідний, такий нужденний.. Пам'ятайте що писав руский стихотворець Т.Шевченко
"Учіться брати мої
Думайте, читайте
І чужого научайтесь
І свого не цурайтесь..."
Вислухавши ці слова мого доброго вчителя і благотворця я стояв як громом вбитий. В 4 класі я перейшов з лекцій волоскої мови на лекції рускої мови."
Збирав етнографічний матеріал і фольклор, друкував їх у різних виданнях, зокрема в Записках Юго-Западного Отделения Императорского Русского Географического Общества", в своїх газетах "Русская Правда", "Просвещение".
Перебуваючи у Відні, де знаходилось видавництво його газет, надрукував ряд книг з етнографії українського населення Буковини, прилучав до цього інших, зокрема вчительку і письменницю Євгенію Ярошинську.
Автор цієї статті мав змогу бачити у Львівській Науковій бібліотеці ім. Василя Стефаника (відділ рідкісних книг) "Записки Юго-Восточного...", де вміщені народні пісні жителів сіл Берегомет і Реваківці. Берегометські парубки кепкують з реваківських дівчат, що ті неграмотні, так як у Реваківцях не має школи. Там же були численні співанки.
Співанка "Лях, Руснак і Мазур"
Породила шевця вівця
А ляха кобила
А Руснака неборака
Мамка чорнобрива.
Породила шевця вівця
А ляха кобила
А мазура свиня бура
Негідного сина.
Співанка "Татари, турки, волохи"
...Під тим дубком ставочок,
На тім ставку шиночок
А в тім шинку шинкарка
Мала вона три дочці.
Одну дала до татар
Та дала їй весь товар.
Другу дала до турок
Та дала ій сто курок.
Третю дала до волох
Та й дала їй сито блох.
